Ігор Петрович Марчук – митець стратегічної абстракції

В українському парламенті є економісти, юристи, аграрії… і є Ігор Марчук – депутат, якого важко віднести до будь-якої професії. Він не ремонтує школи, не будує лікарні. Зате він активно працює на політичному фронті, він щодня бореться… із простими словами.
Марчук – це депутат, який замість дій генерує філософію рівня:
– Агов, Ігоре, у нас дах у школі тече…
– «Потрібно проаналізувати покрівельний потенціал через призму державно-приватної колаборації у контексті архітектурно-соціального впливу.»

Ігор знайшов своє справжнє покликання – стратегічне картомистецтво. Малює карти сам. У голові. Без лінійки, але з натхненням. Під час адміністративної реформи він так перекроїв Кам’янеччину, що Google Maps досі приймає заспокійливе.
Село Кам’янка, яке десятиліттями було частиною міста, раптом опинилось в іншій ОТГ разом із Мукшою Китайгородською. Логіка? Та яка логіка, коли є художнє бачення! Адже справжній митець не зважає на географію.
А як член Комітету ВР з економічного розвитку, Ігор ухвалив блискуче з економічної точки зору рішення – замість приєднати до міста село Гуменці з підприємствами, цементним заводом і птахофабрикою – він обрав… Колибаївку. Без заводу, без птахофабрики і без бажання приєднуватись.
Результат не змусив себе чекати – на виборах Колибаївка сказала "дякуємо, досить" і не підтримала ні його, ні його партію. Але Марчук сприйняв це як «електрорадикальну девіацію в умовах синергетичного електошоку».
Та апогей творчості – реформа районів. Було 20 – стало 3. Пропонували 5, але ні: 3 – це елегантніше. Так сказав Ігор. Чому? Все заради «урівноваження політичних флуктуацій в рамках електоральної декомпресії округу Гереги». Красиво? Ще б пак.
Колись нікому не відомий Ігор Марчук випадково потрапив до Верховної Ради, вхопившись за гриву президентської популярності. У найвідповідальніший момент, коли Верховна Рада голосувала за підтримку Заяви про демократію в умовах російської агресії — у залі були міжнародні партнери, союзники, дипломати, які щодня допомагають Україні… А Ігор? А Ігор не з’явився. Мабуть, саме в той момент він зайнявся «оптимізацією інституційної гнучкості через векторний протокол міждисциплінарного транзиту». Так собі позиція.
Здається, в його лисій голові ще десятки геніальних проектів – наприклад, синхронізація громад з марсіанськими координатами або перенесення райради у метавсесвіт.
Ігор Марчук – це не просто депутат. Це інсталяція. Словесна абстракція. Людина, яка перетворила порожнечу на політичну стратегію.